JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 474 из 587Нiде в руському письмi не сказано про те, вiдколи ж отi три слони-мамонти держать на своїх спинах свiт. Се його дуже дратувало, бо грецька книжка твердила, що їхнiй Христос народився лiта 5508-го, Адамос же лiта 1-го.
Вiн перегорнув усю товсту книжку й нiде не знайшов про те, вiдколи ж iснує свiт на Русi. Було сказано, що вiд окняжiння Великого князя Велiмира до його смертi минуло лiт двадцять i п'ять. Але ж греки пишуть: лiта божого такого-то. А як же ми?
Вiн сердито вiдсунув книжку, коли ж увечерi здибав коло порога скомороха, спитав:
— Скiльки вже свiт є на Русi?
— А що стало? –здивувався Харко Мурин.
— Бо в грецьких книгах се є, а в твоїй нема. –Й розповiв скомороховi, в чому рiч.
Харко Мурин запитав:
— А де починаються зорi?
— Як то де?
— Мають вони почин?
Се було зовсiм нелегке запитання, й Гатило не тямив одповiсти. Нiбито ж усе мусить мати почин i кiнець? Тодi Харко намалював пальцем у поросi велике коло круг себе й спитав:
— А де сьому коловi почин?
Почину й краю не було, й ся думка сподобалася Гатиловi.
Але, на вiдмiну од кола, книжка мала початок i кiнець, i князь урештi дочитав її. Й знову потяглися кволi й сiрi днi та нестерпно довгi ночi. Вранцi Богдан думав про те, що мерщiй би надходив вечiр, а лiгши в цупке ложе, не мiг дочекатися сходу сонця. Й думки поволi теж замерзали в головi й тяглися мляво й сонно, й вiн мiряв днi снiданням, обiдом та вечерею, коли приходила чашниця грекиня Iладiка й приносила свої одноманiтнi полумиски.
Вiн перегорнув усю товсту книжку й нiде не знайшов про те, вiдколи ж iснує свiт на Русi. Було сказано, що вiд окняжiння Великого князя Велiмира до його смертi минуло лiт двадцять i п'ять. Але ж греки пишуть: лiта божого такого-то. А як же ми?
Вiн сердито вiдсунув книжку, коли ж увечерi здибав коло порога скомороха, спитав:
— Скiльки вже свiт є на Русi?
— А що стало? –здивувався Харко Мурин.
— Бо в грецьких книгах се є, а в твоїй нема. –Й розповiв скомороховi, в чому рiч.
Харко Мурин запитав:
— А де починаються зорi?
— Як то де?
— Мають вони почин?
Се було зовсiм нелегке запитання, й Гатило не тямив одповiсти. Нiбито ж усе мусить мати почин i кiнець? Тодi Харко намалював пальцем у поросi велике коло круг себе й спитав:
— А де сьому коловi почин?
Почину й краю не було, й ся думка сподобалася Гатиловi.
Але, на вiдмiну од кола, книжка мала початок i кiнець, i князь урештi дочитав її. Й знову потяглися кволi й сiрi днi та нестерпно довгi ночi. Вранцi Богдан думав про те, що мерщiй би надходив вечiр, а лiгши в цупке ложе, не мiг дочекатися сходу сонця. Й думки поволi теж замерзали в головi й тяглися мляво й сонно, й вiн мiряв днi снiданням, обiдом та вечерею, коли приходила чашниця грекиня Iладiка й приносила свої одноманiтнi полумиски.