Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Челядники й роби, що траплялися їм на дорозi, здивовано рячились услiд першим можам городу стольного, з воїнських i стаєнь визирали отроки й конюхи. Щось мало трапитися, щось небуденне й значне, коли вельможi так урочо виступають рядком, убранi в своє найрозкiшнiше вбрання, –бiлi гунi, критi шовком i паволоками, тороченi на рукавах i подолi бурими куницями, в гостроверхих, також у кунячiм околi, шапках i золотавими й срiблястими шликами з китицею, в червоних жупанах, якi виглядали з-пiд розстебнених гунь, i при дорогiм оружжi.

Щось неодмiнно мало статись, i двором услiд за вельможами покотились неймовiрнi чутки.

На ганку Борислав зупинився, вiдчинив дубовi дверi й ступив у сiни, за ним пiшов i Войслав. Довгими сiньми лунко грюкали їхнi кованi чоботи, й з бiчних дверей також визирали тивуни й челядники. Вийшов старий домажирич Адамiс у дубленiй гунi з бiлим ковнiром, скинув ягнячу шапку, але вони проминули його й пiшли далi, до сходiв, що з кiнця сiней вели на повершя, й їхнi кроки були так само лункi й таємничi. Тiльки коло спочивальнi великокняжої вони спинились i випустили чашницю Iладiку.

— Є вiн? –кивнув на дверi Борислав.

— Є, –вiдповiла дiвчина й страдницькими очима обiйняла вельможiв. –Сцо сте намислили, болярине?

Вона тримала поперед себе повнiсiнький, неторканий полумисок iз пойнятою холодним смальцем свининою та три порожнi мiдянi братницi. Борислав одтрутив дiвчину з-перед себе й рiшуче ступив через порiг.