Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Тодi вона пiдвелася й ступила в його бiк раз i вдруге й охопила в'юнкими напiвголими руками Гатила за шию, й припала йому до широкої грудини.

— Ладочку мiй…Ладочку…Я-м залюбила тебе зодразу, як увидiла-м…Тому взе два лiта…Ти-с не мав зе хотi й дивитися на мене. Ладочку мiй, ладочку…

Її слова падали йому на груди й зiгрiвали його, мов мiцний давнiй мед, а вiн стояв, наче дерев'яний, повiсивши руки додолу. Вiн теж мiг би сказати їй багато, дуже багато гарних i пекучих слiв, як нiсся з дальньої ратi додому, як чекав того дня, коли нарештi зможе знову побачити її й пригорнути до себе, й перепросити за тi грубощi, яких колись набалакав їй, хоч i тодi вже кохав…Але Гатило продовжував стояти, болiсно ковтаючи борлаком, то тiльки греки такi велерiчивi, поляниновi ж не личить всує, на вiтер кидати слова й сквернити ними почування свої.

Iладiка сказала:

— Хтiв єси потяти мене там, серед двору…

Вiн не вiдповiв, а дiвчина докинула:

— Я ж незаймана єсмь. Ти сам се увидиш.

Вiн насилу вимовив:

— Пощо ж мовчала-с?

Iладiка зiтхнула: Соромила-м ся…

Й розповiла йому все, що сталось перед його поверненням з далекого походу.

Готський заложник, небiж теперiшнього конунга Торiсмунда, дев'ятнадцятирiчний Валтарiй давно вже накидав на неї оком –ще задовго до походу. Вiн знав, що Iладiка кохає князя, й знущався з неї, мовляв, хiба не маєш хреста в пазусi, що не гидуєш кохати поганського царя, та ще й тричi жонатого.