Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Вiн пiшов у рать на полунiч, сподiваючись там перескочити до своїх одноплемiнцiв-готiа, а при можливостi вбити Великого князя київського й помститися за смерть свого дiда, конунга вiзiготiв Теодорiка, Та йому не пощастило здiйснити нi першого, нi другого задуму: за його кожним кроком пильно стежив князь Тодорiк Бернський.

Тодi Валтарiй наважився втiкати сам. Зробити се, коли до городу Києвого повернеться вся рать, було б майже неможливо. Мусив якось випередити Гатила. Вiн так i зробив. У хитрого Войслава видурив двох добрих коней та ще й оружжя самого князя Гатила. Й, звичайно, не мiг утриматися, щоб не викрасти й Iладiку, яку давно вподобав…

Молодий гот одв'язав дiвчину й почав домагатись од неї кохання. Дiвчина не давалась йому до рук, дряпалася й кусалась. Вiн пошматував на нiй одiж, але так i не змiг подолати.

— Не люблю тебе! –кричала вона, обiрвана й виваляна в пилюку, розкуйовджена та лиха, мов тигриця. –Нiколи не буду твоєю, так i затям!

— Але не будеш i Гатиловою! –вiдповiв їй Валтарiй Аквiтанський.

— Буду!

— Нi, не будеш!

— Пощо?

— Не люба єси йому.

— Яке твоє дiло! Буду!

— Однаково не будеш.

— Пощо?

— Якби вiн i полюбив тебе, все б одно не взяв таку…

— Яку?

— Отаку обшарпану. Глянься, на кого схожа єси. Вся плоть виглядає. Вiн тепер не повiрить, що ти не була-с…моєю.

Пiсля того змагання Iладiка й справдi мала жалюгiдний вигляд.