Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Один з них тяг за конем на довгому мотузцi ще живого Ецiя. Вiн, б'ючись головою та зраненим тiлом об глибокi баюри Священної Путi, стогнав i просив себе добити, кленучи й латникiв, i їхнього iмператора Валентинiана Третього. Та кати тiльки кололи його з сiдел довгими списами й тягли та тягли вниз, до Тiбру.

Годой, якого посадили в чималому теремi на Священнiй Путi, що вела з Капiтолiю на Палатин, бачив усе те й не мiг уторопати, над ким чинять таку жорстоку розправу. Й тiльки вранцi довiдався. Хрест, який вiн змалечку носив у пазусi, пiк йому груди. На брукiвцi перед сольським теремом запеклася чорна смуга кровi, змiшаної з пилюкою. Як же так? Христос же заповiв бути милостивими до повержених i страждущих…Як же так?..

По обiдi вiн забрав усiх можiв свого сольства, бо вже не мав чого тут робити, й утiк, просто втiк iз Рима, сього так званого городу стольного всiєї землi. Й цiлу дорогу думав, що скаже вiн Гатиловi, повернувшись додому. Й чи жде його Великий князь, бо лишив його в окаянному станi.

Виявляється, Богдан змiг подолати розпач i зневiру в собi й iнших i знову став тим самим Гатилом, якого знав i любив старий Годой усе своє життя.

— Що повiдаю йому? –спитав вiн Войслава; то було запитання швидше самому собi, й конюший теж розумiв се, але вiдповiв:

— Речи, як серце тобi велить, княже Годоє.

Гiсть устав, подивився на недопитий корчаг i поплентав стомленою ходою до ворiт.

А з великокняжого дiдинця вже линули пiснi й удари в бубон.