JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 52 из 587Та на Подолi пiд Боричевим током, i по той бiк Хрещатого Яру, й за Глибочицею на всiй Оболонi могли б селитися люди, можi простi й лiпшi, й боляри велiї та малi, й кожум'яки, й гончарi та золотарi, як бiля Золотого Рогу в Константинополi, й хлiборобнi смерди, й дружина, й тисяцькi, та сотники…
Тим часом усього Києвого городу було чотири тисячi крокiв по гостроколу…
Богдан ще раз глянув на полудневий схiд, де в глибокому яру зблискував проти сонця каламутний Хрещатик, i загуркотiв крутими сходинами додому.
Зустрiвши матiр, Богдан раптом поспитав те, чого й не збирався питати:
— Який був Юрiв меч?
Княгиня Рада блимнула на нього й стенула плечима.
— Не вiдаю…Мабути, вельми тяжок…
— Чому…. тяжок?
— Бо твiй прадiд Велiмир не змiг утримати його в руцi. Князь недовiрливо подивився на матiр, яка стояла перед ним уся в чорному, по самi очi запнута полотком.
— А чи iстина, що той меч жахав полом'ям?
— Не вiдаю. Божку, –сказала мати й, сходячи вже з ганку на витолочений спориш, докинула: –Може, через те Велiмир i не здужив утримати його…
— Велiмир був могутнiм князем! –гукнув услiд матерi Богдан. –Вiн усi землi руськi визволив з-пiд готського iга!
Та княгиня Рада мов i не чула його слiв. Щiльнiше закутавшись у чорне полотняне корзно, вона зазимку-вато втягла голову в рамена й пiшла до медушi, де двi роби мили дубову кадь пiсля торiшнього меду. Звiдти долинув її вже зовсiм буденний голос: «Не додолу, не додолуї На те свинi суть у сажу!»
Богдан якийсь час тупо дивився в той бiк, нiчого не бачивши. За материним небажанням говорити вгадувалася таємниця, й вiн поклав собi будь-що про все дiзнатися. Та раптом у пам'ятi випливло широке обличчя Морятина з невловимими очима, й вiн чимдуж побiг до стаєнь.
Тим часом усього Києвого городу було чотири тисячi крокiв по гостроколу…
Богдан ще раз глянув на полудневий схiд, де в глибокому яру зблискував проти сонця каламутний Хрещатик, i загуркотiв крутими сходинами додому.
Зустрiвши матiр, Богдан раптом поспитав те, чого й не збирався питати:
— Який був Юрiв меч?
Княгиня Рада блимнула на нього й стенула плечима.
— Не вiдаю…Мабути, вельми тяжок…
— Чому…. тяжок?
— Бо твiй прадiд Велiмир не змiг утримати його в руцi. Князь недовiрливо подивився на матiр, яка стояла перед ним уся в чорному, по самi очi запнута полотком.
— А чи iстина, що той меч жахав полом'ям?
— Не вiдаю. Божку, –сказала мати й, сходячи вже з ганку на витолочений спориш, докинула: –Може, через те Велiмир i не здужив утримати його…
— Велiмир був могутнiм князем! –гукнув услiд матерi Богдан. –Вiн усi землi руськi визволив з-пiд готського iга!
Та княгиня Рада мов i не чула його слiв. Щiльнiше закутавшись у чорне полотняне корзно, вона зазимку-вато втягла голову в рамена й пiшла до медушi, де двi роби мили дубову кадь пiсля торiшнього меду. Звiдти долинув її вже зовсiм буденний голос: «Не додолу, не додолуї На те свинi суть у сажу!»
Богдан якийсь час тупо дивився в той бiк, нiчого не бачивши. За материним небажанням говорити вгадувалася таємниця, й вiн поклав собi будь-що про все дiзнатися. Та раптом у пам'ятi випливло широке обличчя Морятина з невловимими очима, й вiн чимдуж побiг до стаєнь.