JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 50 из 587Але ж коли? Вздовж гостроколу йшов пiднятий майже на сажень помiст –у час оборони можi стояли на помостi й вiдганяли напасникiв, коли тi намагалися здолати гострокiл.
Богдан похитав одну палю, тодi другу. Ся хиталась –певно, вже пiдгнила; князь Милодух, усе життя готуючись до вирiю, не дуже дбав про мiць городу.
Обiйшовши три стiни гостроколу, Богдан по драбинi злiз бiля Полунiчних ворiт на землю. Три стiни по дев'ятсот крокiв кожна. Й коли сю, третю, можна захищати абияк –допомагали кручi, –то двi перших пiвсотнею можiв не втримаєш. Таки даремно вiн одповiв Рогволодовi тими словами. Зарано. Зарано…Звичайно, воїв можна зiбрати й сотню, й навiть двi, та що вдiєш сiєю силою?
Вiд Полунiчних ворiт починався княжий дворець, одокремивши вiд окольного городу невеликий шмат землi, –може, з десяту частку. Двiр займав усю полунiчну стiну й неправильним трирогом тягся до середини захiдної. Попiд ним пролягала головна вулиця Києвого городу, що вела вiд одних до других ворiт. На крайнiй випадок можна сховатися й за двiрцевим гостроколом, бо дворець на найвищому мiсцi, навпроти Священного пагорка з кумирами. Та що се дасть?
Богдан подививсь на терем, i йому раптом закортiло пiднятися вгору, як любив у дитинствi. Дiйшовши до двiрцевих ворiт, захищених дранчатим дашком, вiн дiставсь терема, з ганку злiз на повершя, де княжi свiтлицi, тодi хiдником пiдступив до вежi, що височiла з одного боку будiвлi. Звiдси Київ город було видно, мов на долонi.
Богдан похитав одну палю, тодi другу. Ся хиталась –певно, вже пiдгнила; князь Милодух, усе життя готуючись до вирiю, не дуже дбав про мiць городу.
Обiйшовши три стiни гостроколу, Богдан по драбинi злiз бiля Полунiчних ворiт на землю. Три стiни по дев'ятсот крокiв кожна. Й коли сю, третю, можна захищати абияк –допомагали кручi, –то двi перших пiвсотнею можiв не втримаєш. Таки даремно вiн одповiв Рогволодовi тими словами. Зарано. Зарано…Звичайно, воїв можна зiбрати й сотню, й навiть двi, та що вдiєш сiєю силою?
Вiд Полунiчних ворiт починався княжий дворець, одокремивши вiд окольного городу невеликий шмат землi, –може, з десяту частку. Двiр займав усю полунiчну стiну й неправильним трирогом тягся до середини захiдної. Попiд ним пролягала головна вулиця Києвого городу, що вела вiд одних до других ворiт. На крайнiй випадок можна сховатися й за двiрцевим гостроколом, бо дворець на найвищому мiсцi, навпроти Священного пагорка з кумирами. Та що се дасть?
Богдан подививсь на терем, i йому раптом закортiло пiднятися вгору, як любив у дитинствi. Дiйшовши до двiрцевих ворiт, захищених дранчатим дашком, вiн дiставсь терема, з ганку злiз на повершя, де княжi свiтлицi, тодi хiдником пiдступив до вежi, що височiла з одного боку будiвлi. Звiдси Київ город було видно, мов на долонi.