Страница:
537 из 587
Але тут виникає нова проблема: чи ж тiльки скiфiв, тобто схiдних слов'ян, називали на початку нашої ери гунами?
Найстарiшi пiснi германського епосу, найстарiшi й, безумовно, найменш переiнакшенi, – iсландськi квiди-казання про грiзного царя Аттiлу «Атлаквiда» та «Атла-маль», –дають нам пряму вiдповiдь на запитання: гунами германцi називали й захiдних слов'ян. У всiм вiдомому драматичному сюжетi нiбелунги звуться бургундами. Й коли вважати, що цi бургунди –германцi, то й германцiв слiд називати гунами, бо ж бургунди в епосi –родичi гунам. Такої ж думки й П. Й. Шафарик'
В iншому епосi, так званiй "Новiй Еддi", слово "гуналюнди", тобто народ гуни, вважається синонiмом до слiв "енети" й "венети". Це вченi помiтили вже давно й висловили своє ставлення до квiд як згустку найдавнiшої народної пам'ятi. В скандiнавському епосi "Хельга-квiда" слово "гуни" має те саме навантаження, що й в iсландських квiдах. В однiй з примовок до "Хельга-квiди" сказано, що пiд словом гуни давнi шведи розумiли слов'ян, пiзнiше почали їх називати вендами й венедами. Звiдси слiд зробити висновок, що "гуни" –загальна назва слов'янських народiв: i антiв та склавенiв Иордана, яких пiзнiше грецькi ж таки iсторики називають лише скiфами, й венетiв чи венедiв. Що енети, венети, вени та венди –слов'яни, в цьому нiхто не сумнiвається. Їх згадує ще Геродот –отих венетiв-енетiв Пiвнiчної Адрiатики (1, 96; V, 9). Назва походить вiд грецького "ене" –слава, хвала.
|< Пред. 535 536 537 538 539 След. >|