Страница:
551 из 587
Говорячи про сарматiв та гунiв, вiн завважує: до цього ж самого роду належали пентаполiтансккий вождь Блiвiла i його брат Фроїла, «до нього ж належить i наш сучасник патрицiй Бесса». Всi троє згаданих були остроготськими сановниками, це вiдомо з Иордана й це ж таки пiдтверджує його сучасник Прокопiй . О. Скржинська ж, не припускаючи жодної спорiдненостi остроготiв iз гунамн та сарматами, вважає, що це помилка Йордана.
Не будемо зараз широко говорити про Каталаунську битву, славетну й не менш таємничу, внаслiдок якої нiбито розгромлений Аттiла опинився пiд стiнами Рима й iмператор Валентинiвн мусив вислати назустрiч йому процесiю з дарами та хоругвами, щоб якось одблагатись i вiдвернути «бич божий» од «столицi всiх столиць». Хiба мiг переможений Аттiла безборонне ввiйти аж в Iталiю? Тим часом як мiфiчнi «переможцi» –готськi полки та римськi легiони –мов у землю запалися.
Всi вiдомостi про Каталаунську битву почерпнутi з вуст людей, якi уявлення не мали в справах вiйськових. Це стверджує й англiйський iсторик кiнця XVIII ст. Едуард Гiббон, й iншi пiзнiшi й ранiшi дослiдники. Пiсля уявної перемоги, яка, певно, народилася на сторiнках Йорданової «Гетики», Рим Схiдний i Рим Захiдний i далi платили данину не тiльки Аттiлi, а ще й його синам, вiзiготи ж змушенi були повернутися туди, звiдки й вийшли.
Такий висновок можна зробити, навiть не ходячи далеко: з аналiз., самого Йордана, бо гуни були й лишилися й надалi жити на своїх землях, нехай i не в ореолi колишньої слави й величi.
|< Пред. 549 550 551 552 553 След. >|