JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 553 из 587Вельтман, засвiдчує й Аммiан: «Рабству не пiдлягали цiтак званi алани, бо всi вони були благородної кровi».
Флавiй визначає їхню етнiчну приналежнiсть: «Алани –це скiфське плем'я, що живе побiля Танаїсу й Меотiдського озера». Цiлком згоден з ним i Лукiан: «Мова й одяг –це i в аланiв, i в скiфiв однакове. Рiзне в них тiльки волосся». Тобто стрижка. Скiфами називає їх i Птолемей. Аммiан же дає не тiльки соцiальний, а й етнiчний опис; вiн називає аланiв гарними людьми iз свiтлим волоссям, вони високi на зрiст, швидкi й стрiмкi, але мають грiзний вигляд, який лякає iнших, бо в поглядi в них похмурiсть i затамована лють. Алани майже нiчим не вiдрiзняються вiд гунiв, може, хiба трохи стриманiшi.
Традицiя «волинi» через форми всiх вiдомих «бродникiв», якi iснували в часи Київської Русi, передалася пiзнiше й славному нашому козацтву (дехто виводить це слово з тюркських мов, де воно нiбито означає «вiльна людина». Та хiба не могло бути навпаки: що нашi постiйнi кочовi сусiди-тюрки –печенiги, половцi, берендеї, чорнi клобуки та iншi –перейняли таку назву вiд постiйних мешканцiв краю? Бо дiйсно правдивiшими видаються гiпотези походження назви «козак» вiд нашого слова: людина, яка присвятила себе збройному служiнню батькiвщинi й на честь цього вчинила над собою священний обряд постригання, лишаючи на тiм'ї одну кiску, пiзнiше названу «оселедцем»; звiдси –косар, косак i козак).
Флавiй визначає їхню етнiчну приналежнiсть: «Алани –це скiфське плем'я, що живе побiля Танаїсу й Меотiдського озера». Цiлком згоден з ним i Лукiан: «Мова й одяг –це i в аланiв, i в скiфiв однакове. Рiзне в них тiльки волосся». Тобто стрижка. Скiфами називає їх i Птолемей. Аммiан же дає не тiльки соцiальний, а й етнiчний опис; вiн називає аланiв гарними людьми iз свiтлим волоссям, вони високi на зрiст, швидкi й стрiмкi, але мають грiзний вигляд, який лякає iнших, бо в поглядi в них похмурiсть i затамована лють. Алани майже нiчим не вiдрiзняються вiд гунiв, може, хiба трохи стриманiшi.
Традицiя «волинi» через форми всiх вiдомих «бродникiв», якi iснували в часи Київської Русi, передалася пiзнiше й славному нашому козацтву (дехто виводить це слово з тюркських мов, де воно нiбито означає «вiльна людина». Та хiба не могло бути навпаки: що нашi постiйнi кочовi сусiди-тюрки –печенiги, половцi, берендеї, чорнi клобуки та iншi –перейняли таку назву вiд постiйних мешканцiв краю? Бо дiйсно правдивiшими видаються гiпотези походження назви «козак» вiд нашого слова: людина, яка присвятила себе збройному служiнню батькiвщинi й на честь цього вчинила над собою священний обряд постригання, лишаючи на тiм'ї одну кiску, пiзнiше названу «оселедцем»; звiдси –косар, косак i козак).