Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Є й iнша версiя: козарами й козаками називав себе в тотемiчнi часи, в IV – III тисячолiттi до нової ери, народ, головним божеством якого був Мiсяць, а атрибутом цього бога –Коза (варiанти –козуля, сарна, лань, олень). Той народ виводив своє походження вiд Священної Кози, що збереглося до наших днiв у циклi новорiчнорiздвяних свят. Палким прибiчником такої гiпотези був нинi вже покiйний Олександр Павлович Знойко, чия головна праця щойно побачила свiт.

Ну, а для прибiчникiв касти косакiв-воїнiв одним з найголовнiших доказiв буде цитата з вiзантiйського iсторика Льва Диякона, який писав у Х сторiччi, що Великий князь київський Святослав голив бороду та голову, носив тiльки вуса й довгу косу на тiм'ї, «а це було ознакою високого роду». Царi та вождi в давнi часи справдi належали до касти воїнiв своїх племен. Згадаймо Єгипет, Ассiрiю тощо.

Ми не випадково пов'язали всi цi слова в один ланцюг: косак-козак-гусар-улан-алан-волинянин, бо щось подiбне знаходимо й у Римi. Чи то була стародавня традицiя, принесена в Рим i античну Iталiю тими, хто асимiлював етрускiв, чи ж згодом слов'яни перейняли цей звичай вiд римлян. Бо в римському суспiльствi теж був привiлейований стан вершникiв, до якого приймали так само з урочистим ритуалом «обручання», як i в козаки. Про це дуже переконливо написано в книзi О. Вельтмана. Нiдерле твердить, що «постриг» –давньослов'янський обряд.

I хоча в Аммiана аланами називаються всi племена й народи, якi живуть на схiд вiд Днiстра, однак Аммiан називав аланами й неврiв, i будинiв, i гелонiв, i козарiв, а це щось та означає. Тож нiчого дивного в тому нема, що в IV столiттi аланiв знаходимо в Захiднiй Європi.