Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Тому ми повиннi з потрiйною пильнiстю ставитися до кожного слова, мовленого про нас, i тому потрiйної цiни набуває кожне об'єктивне речення, написане iсториками в поривi великодушностi чи з якихось iнших, не вiдомих нам мiркувань, бо тi, хто тримав у руках перо чи рiзець, не щоразу, далеко не завжди були великодушнi й прямi всвоїх судженнях, заполоненi шовiнiзмом або обплутанi павутиною багатоярусної залежностi вiд володарiв, класiв та епох; адже в усi часи iдеологiя була й лишається партiйною, а iсторiографiя, як жодна з наук, –найменш об'єктивним важелем у системi iдеологiй.

Так, Аттiла був «варвар», якого iсторики ворожого табору намагалися змалювати найчорнiшими фарбами, особливо, коли бралися за видимий портрет. Але якого, спитаймо себе, великого дiяча давньоруської iсторiї змальовувано красенем? З-пiд писала римських та грецьких iсторикiв усi вони виходили кривими, похмурими й звiроподiбними. Та коли вiдсiяти зерно вiд суб'єктивної полови, то часом може вималюватися зовсiм iнший портрет.

Адже сам Прiск переказує нам слова Аттiлиних ворогiв про «царя гунiв». Римський сановник Ромул мовить у Прiскових щоденниках: «Нiхто з-помiж царiв, що володарювали в Скiфiї чи в будь-якiй iншiй країнi, в такий короткий час не здiйснив стiльки великих справ, як Аттiла». В германському епосi «Бiтерольф i Дiтлiб» мудрiсть Аттiли порiвнюють iз Соломоновою. Але Соломон, як свiдчить епос, при всiй його величностi не мав поряд себе стiлькох витязiв, скiльки їх бачив Бiтерольф при дворi могутнього Аттiли.