Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Та й сам Йордан каже: «Аттiла, володар усiх гунiв i можновладець –небачений у свiтi –племен чи не цiлої Скiфiї, достойний подиву в його неймовiрнiй славi серед усiх варварiв…Любитель вiйни, сам вiн був людиною помiркованою й витриманою, вiдзначався свiтлим розумом, був приступний для тих, що потребували допомоги, й прихильний до кожного, в кого раз повiрив».

Людиною виняткової справедливостi змальовує його й Прiск, бо простий люд горнувся до Аттiли. Грек Адамiс, який жив у столицi гунiв, сказав Прiсковi –й правдивий iсторик не втаїв його висловлювання: «Я люблю скiфськi звичаї…Ми часто воюємо, зате в мирний перiод утiшаємося досконалим спокоєм i не боїмося втратити свого кревного майна. На моїй колишнiй батькiвщинi, в Римськiй iмперiї, володарюють тирани, а малодушнi раби не зважуються навiть боронитися вiд них. Там нема нi правосуддя, нi рiвностi в державних податках, а сильнiший душить слабшого».

Ось якi слова про великого полководця й державного дiяча знаходимо в Прiска та Йордана: «Великий цар-великого народу, господар досi нечуваної могутностi, царств Скiфiї та Германiї самодержець…тримаючи в жаху Рим Схiдний i Рим Захiдний…, незлiченнi пiдкоренi мiста не пiддавав пограбуванню, а ласкаво обкладав їх щорiчною даниною».

За портретом цього «варвара», «бича божого» вимальовується постава справдi мудрого, гуманного й прекрасного душею русина. Десь-то недаремно навiть Карамзiн, який загалом повторює вигадки необ'єктивних ворогiв Аттiли, каже пiсля цитування Прiска: «Ми звикли зображувати гунiв чудиськами; певно, Аттiла був не дуже потворний, бо Гонорiя, сестра iмператора Валентинiвна, пропонувала йому руку свою».