Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Людота не мiг утямити, чого бунтує проти старця вуй Стоян. Коваль знову витяг розпечений лемiш i поклав на ковадло. Людота почав гупати, а думка не давала спокою. Хотiлося ще спитати про Юрiв меч, та коли Стоян устромив гарячий лемiш лезом у довбанку з водою, а потiм недбало кинув його пiд ноги, отрок поспитав про iнше:

— Вуйку Стояне, ти чоловiка мiг би-с убити?

Коваль сердито глянув на юнака, проте стримався:

— Мiг би-м. – I додав: –Як якого.

Сiєї думки з хлопця вистачило на добру годину, й вiн, коли зварювали обiдок для плужного колiщати, мiж ударами молота видихнув:

— I я б…хек!.. як якого…хек!

Тодi поставив молотисько на плаху ковадла, сперсь об ручильно й запитав:

— А який вiн є, той…Юрiв меч?

— Не видiв єсмь, –одповiв коваль i замислився. –Мабути, вельми велик i важок. – I вже як зачиняли кузню на нiч, доказав свою думку: –Його держали суть старiйшi старцi за дев'ятьма лiсами в десятому дуплi. Давали найхоробрiшому вождевi тiльки тодi, як на Русь приходив недруг.

Людота спитав:

— А тодi, по всьому, вiдбирали?

— Вiдбирали.

— Й у Велiмира?

Коваль якось дивно реготнув:

— I в Велiмира…Тiльки пiзно…

— А ти Велiмира видiв єси? –раптом запитав отрок.

— Видiв єсмь.

— Iз мечем?

— Iз мечем. Тiльки не тим, що ти собi маєш на думцi.

— А той…де є?

— Речу тобi: спитай дiда. Дiдо вiдає…

Мiсяця червця ж, у Купалiв день

Людота з Лоськом iшли навпростець Дiбровою.