Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Людота подумав, що товариш має-таки слушнiсть –нiколи не можна нехтувати нi духами, нi бiсами, нi берегинями. То, напевно, було таки дiло рук водяника, бо чого б се саме в них пiд ногами опинився мрець? Усi ходили й не бачили, а їм трапилось. Тодi ще бiлогородськi отроки й ребра полоскотали. Хлопець озирнувся довкола й нiяково спитав Лоська:

— Що там у торбi маєш?

Той зрозумiв, про що йдеться, й почав витягати житнiй хлiб, i пшенишнi пироги, й смажену крижатину, й сир. Людота, повагавшись, уломив шмат хлiба, взяв грудочку сиру, примiряв на око й зозирнувся довкола. Над галявиною, до якої пiдходили, крислатiв могутнiй старий дуб.

Хлопець поклав йому на нижню гiлку хлiб iз сиром, тодi полiз у торбу й витяг пiвпирога:

— Їж, лiсовий душе, й ви, русалi та нави, й Цуре, й Пеку, й ласкавi та неласкавi обереги, й ти, Хороне-охоронцю, й ти, Марку, що мiтиш усяку дорогу й стежку почалом i кiнчалом, їжте всi й не заступайте нам очей, аби могли смо дiйти туди, куди йдемо. Се молимо вас ми, Людота-ковальчук з Городища та його брат утретє Лосько. –Проказавши, вiн глянув на товариша й звiрився: –Як мислиш: почули?

— Авжеж! –вiдповiв той. –Остiльки дати, та щоб не…

Й вони веселiше подались навпрошки лiсом. Уже над Хрещатим Яром Лосько сказав:

— Було б заразом i Купаловi наректи.

— Тодi, –сказав Людота. Лосько похитав головою.

— Тодi не буде. Поїмо все.