Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Чорна коса була прихоплена з-за потилицi широким мiдним кiльцем, а вiнок тримала й досi в руках поперед себе. Людота якийсь час дивився на неї мов зачарований, Лосько, збагнувши, чого товариш деревiє, почав штовхати його лiктем, але той лише вiдбивавсь од Лоська.

— Речи: «Купало ся в Днiпрi скупало…» Речи!

Киянка й не дивилася в його бiк, уся її увага була прикута до гамiрного корогоду, що вже визмiювавсь пiсля врочистого принесення жертви навколо височенного багаття. Людота пiдбiг до неї в ту мить, коли дiвчина рушила до гурту, й обiзвався неслухняним язиком:

— "Купало ся в Днiпрi скупало, чоло си вiнком уквiтчало, вiночком та ще…" –Далi все вилетiло з голови, й вiн стояв, i дивився на дiвчину, й не тямив, що має робити.

Дiвчина зашарiлася й опустила вiчi долу, почала щось вимальовувати пальцем ноги на пилюцi, й Людота вже чекав одкоша чи насмiшки, бо чого ради забув купальницю, та незнайомка спитала його тихим голоском:

— Тебе як гукають?

Хлопець проказав протягло:

— Людо-ота.

— А мене Славка.

— Ти киянка єси?

— Киянка єсмь.

— А я тебе знаю, –вже трохи посмiливiшав отрок. –Того лiта на Купала…

— I я-м тебе видiла. Звiдкуду єси?

— З Городища. Я-м ходив шукати тебе й виглядати, а тебе нiде не було.

— Була-м у городi. Не пускають мене за засiки.

— Що ради?

— Робота…

— Що ти чиниш?

— Усе: й пряду, й тчу, й так…

— Багато роботи?

— Вельми.

— А грати пiдеш зi мною? Сьогоднi Купала.