JК
Варфоломиэва нич :: Гримич Марина
Страница: 116 из 198– Ти хочеш наврочити?
– Нэт, нэ хачу!
– Не можна радіти напередодні такого відповідального дня!
– А что мне дэлать, а?
– Что мне дэлать, что мнедэлать! – перекривила його Ідея Іванівна. – Сядь на місце і переживай!
– Понял, дарагая! – слухняно сказав дядечко Ґіві й зібрався був вийти, як тут у кухню увійшов наш молодий герой.
На нього прискіпливо втупилися три пари очей.
– Що таке? – засоромився той. – Чого ви всі на мене так дивитесь?
– їсти хочеш? – обережно спитала Ідея Іванівна.
– Хочу, – сказав наш молодий герой.
– Курочку будеш? – так само обережно перепитала мама.
– Буду! – згодився син.
Тут дядечко Ґіві, який не підозрював про те, що відбулося з його улюбленим Павликом, обурився:
– Павлык, кушать на ночь очэнь врэдно!
Ідея Іванівна стала настирливо виштовхувати дядечка Ґіві з кухні.
– Что такое, дарагая?
– Іди собі, іди. На добраніч, спати час!
– Что такое, ти пачему мэня виганяешь?
– Іди, – я сказала! – гаркнула вона таким тоном, що дядечко Ґіві поспішив дати задній хід.
– Ухажу, ухажу, толка нэ пэрэживай! – позадкував із кухні дядечко Ґіві.
Ідея Іванівна і тьотя Роза замилувано дивилися на те, як їхній улюбленець поїдає, можна сказати, пожирає курочку. І тут Ідея Іванівна з жахом згадала:
– А як же Тетяна? Може… Може, вона хоче курочки?
– Нє-а! – з повним ротом відмовив Павло. – Вона вже спить!
Ідея Іванівна з тьотею Розою навшпиньки прокралися до кімнатки з металевим ліжком і червоними рожами і заглянули в неї.
– Нэт, нэ хачу!
– Не можна радіти напередодні такого відповідального дня!
– А что мне дэлать, а?
– Что мне дэлать, что мнедэлать! – перекривила його Ідея Іванівна. – Сядь на місце і переживай!
– Понял, дарагая! – слухняно сказав дядечко Ґіві й зібрався був вийти, як тут у кухню увійшов наш молодий герой.
На нього прискіпливо втупилися три пари очей.
– Що таке? – засоромився той. – Чого ви всі на мене так дивитесь?
– їсти хочеш? – обережно спитала Ідея Іванівна.
– Хочу, – сказав наш молодий герой.
– Курочку будеш? – так само обережно перепитала мама.
– Буду! – згодився син.
Тут дядечко Ґіві, який не підозрював про те, що відбулося з його улюбленим Павликом, обурився:
– Павлык, кушать на ночь очэнь врэдно!
Ідея Іванівна стала настирливо виштовхувати дядечка Ґіві з кухні.
– Что такое, дарагая?
– Іди собі, іди. На добраніч, спати час!
– Что такое, ти пачему мэня виганяешь?
– Іди, – я сказала! – гаркнула вона таким тоном, що дядечко Ґіві поспішив дати задній хід.
– Ухажу, ухажу, толка нэ пэрэживай! – позадкував із кухні дядечко Ґіві.
Ідея Іванівна і тьотя Роза замилувано дивилися на те, як їхній улюбленець поїдає, можна сказати, пожирає курочку. І тут Ідея Іванівна з жахом згадала:
– А як же Тетяна? Може… Може, вона хоче курочки?
– Нє-а! – з повним ротом відмовив Павло. – Вона вже спить!
Ідея Іванівна з тьотею Розою навшпиньки прокралися до кімнатки з металевим ліжком і червоними рожами і заглянули в неї.