Все ясно   ::   Фоер Джонатан Сафран

А шо як це мєнт? Вони часто шукають який-небудь привід, шоб причепитися до тих, хто гуляє сам. А може, це бандіт? Правда, бандітів я не дуже боюся, тому шо вони в нас переважно не мають вогнепальної зброї. Ну, ясно, якшо тільки ці бандіти не з мєнтовки. Я чув, шо мужик продовжує наближатися до мене. Я пішов швидше. Він тоді побіг за мною. Я перестав оглядатися в надії побачити, хто це, бо не хотів, шоб він думав, шо я його боюся. Але вухами я чув, шо він близько, шо він от-от дожене мене, і тому я теж зірвався на біг.

А потім я почув: «Саша!» Я перестав бігти. «Саша, це ти?»

Я повернувся. Дєд волочився за мною, тримаючи руку біля свого шлунка. Я бачив, як його грудина піднімається дивовижними зітханнями. «Я шукав тебе», —  сказав він. Я не міг догнати, звідки він знав, шо мене треба шукати на пляжі. Як я вже тебе інформував, ніхто ж не знає, шо я хожу ночами на пляж. «Я тут», —  сказав я, хоча розумів, шо звучить це по-ідіотськи. Але шо я ше міг сказати? Він підійшов, спинився і сказав: «Маю до тебе одне питання».

Це був перший випадок, який я пам'ятаю, шо Дєд звернувся до мене напряму, не кажучи про шось третє. Тобто, він не згадував ні про Батю, ні про героя, ні про свою сучку, ні про телевізор, ні про їдло. «А шо таке?» —  спитав я, бо передбачав, шо він сам питання задасть не скоро.

«Я би хотів тебе про шось попросити, але ти мусиш сообразити, шо я тільки прошу тебе позичити мені одну штуку, і ше ти маєш сообразити, шо можеш мені відказати, і шо я за це на тебе не обіжуся і не буду сердитися».