JК
Все ясно :: Фоер Джонатан Сафран
Страница: 305 из 383Я пойму».
«Ні, ти не зможеш».
«Це через Гершля?»
Він знов намалював ногою коло.
«Ну, тоді візьми мене з собою», — сказав я, хоча зовсім не планував цього говорити.
«Нє», — сказав він.
Мені знову захотілося попросити його «візьми мене з собою», але я знав, шо він знову скаже «нє», і шо я не зможу чути це шоб не заплакати, і шо я не хочу плакати перед Дєдом.
«Ти не спіши з рішенням, — сказав Дєд, — я не думав, шо ти рішиш так скоро. Я взагалі думав, шо ти мені відмовиш».
«А чого це ти думав, що я тобі відмовлю?»
«Бо ти не розумієш, шо твориться».
«Все я розумію».
«Нє, нічого не розумієш».
«Але ж цілком можливо, шо я погоджуся».
«Я би дав тобі за це шо-небудь з того, шов мене є, і ця річ була би в тебе доти, поки я не верну тобі гроші — а до цього не довго».
«Візьми мене з собою», — знову сказав я, хоча й не думав, шо скажу — само вирвалося з рота, як ті речі, шо повипадали з Трохимового воза.
«Нє», — сказав він.
«Ну, будь ласка, — попросив я, — зі мною ж буде легше. Я можу багато чим помогти».
«Мені треба знайти її самому», — сказав він, і в той момент я подумав, шо як я дам йому гроші і він поїде, то я вже свого Дєда більше не побачу.
«Ну то хоч Ігорчика візьми».
«Нє, — сказав він, — тільки сам». Мовчанка. А потім: «І Баті не говори».
«Ну, ясно», — сказав я, бо й не збирався оповіщати про це Батю.
«Це має бути наша тайна».
«Ні, ти не зможеш».
«Це через Гершля?»
Він знов намалював ногою коло.
«Ну, тоді візьми мене з собою», — сказав я, хоча зовсім не планував цього говорити.
«Нє», — сказав він.
Мені знову захотілося попросити його «візьми мене з собою», але я знав, шо він знову скаже «нє», і шо я не зможу чути це шоб не заплакати, і шо я не хочу плакати перед Дєдом.
«Ти не спіши з рішенням, — сказав Дєд, — я не думав, шо ти рішиш так скоро. Я взагалі думав, шо ти мені відмовиш».
«А чого це ти думав, що я тобі відмовлю?»
«Бо ти не розумієш, шо твориться».
«Все я розумію».
«Нє, нічого не розумієш».
«Але ж цілком можливо, шо я погоджуся».
«Я би дав тобі за це шо-небудь з того, шов мене є, і ця річ була би в тебе доти, поки я не верну тобі гроші — а до цього не довго».
«Візьми мене з собою», — знову сказав я, хоча й не думав, шо скажу — само вирвалося з рота, як ті речі, шо повипадали з Трохимового воза.
«Нє», — сказав він.
«Ну, будь ласка, — попросив я, — зі мною ж буде легше. Я можу багато чим помогти».
«Мені треба знайти її самому», — сказав він, і в той момент я подумав, шо як я дам йому гроші і він поїде, то я вже свого Дєда більше не побачу.
«Ну то хоч Ігорчика візьми».
«Нє, — сказав він, — тільки сам». Мовчанка. А потім: «І Баті не говори».
«Ну, ясно», — сказав я, бо й не збирався оповіщати про це Батю.
«Це має бути наша тайна».