Зло   ::   Баграт Людмила

– Щось негаразд? З роботою?

– Мам, а що таке справжнє кохання?

На її обличчі щось змінилося. Як подих осени, в її очах промайнув вираз такого (суму? туги? відчаю?) почуття, про яке я й не здогадувалась. Вона спробувала всміхнутися:

– Я знала, що рано чи пізно ти про це спитаєш. Про це ти сама мені розповіси, коли знайдеш його чи коли воно знайде тебе. На це запитання можна відповісти тільки тоді, коли це саме кохання спікатиме тобі руки чи принаймні попіл від нього студитиме пальці. Кохання з чиїхось слів – найбезглуздіша в світі річ.

– Гаразд, але розкажи мені про своє кохання, яким воно було для тебе?

– А хто тобі сказав, що воно в мене було?

– Але ж тато…

Вона різко відкинулася на спинку крісла і пильно подивилася на мене:

– Доню, це дуже важко пояснити. У таких ситуаціях, як ця, хочеться сказати, що кохання не існує. Щоб заспокоїти себе і запевнити в тому, що не припустилася жахливої помилки. Проте воно є. Воно існує, Марго, треба лише по-справжньому бажати його. І, як у кожній справі, не завадило б трішечки удачі.

– Тобі бракувало останнього?

Вона похитала головою.

– Марго, я поважаю твого батька. Усе своє життя він пам'ятав про тебе, твою сестру та брата. Він працював з ранку до вечора, щоб забезпечити родину. Троє дітей – це тяжкий тягар обов'язків. Я навчалася в торговельному технікумі, коли зустріла його. Він – водій, гарний, веселий. Я ніколи не нудьгувала, коли він був поруч. Він піклувався про мене, як міг, і… робив те, що я хотіла.