Зло   ::   Баграт Людмила

Всім людям хвалюся, що в мене найкращі в світі діти. І за що мені доля вас подарувала? За які-такі заслуги? Не розумію.

Моїм обличчям потекла сльоза. Ще одна. І ще одна. Я прошепотіла у слухавку:

– Як я тебе люблю, мамо.

– Що?

Я спробувала говорити голосніше:

– Я сказала, що дуже тебе люблю.

– Марго, ти що, плачеш?

Я засміялася, а сльози побігли ще дужче, перетворилися на справжній дощ:

– Ні, мамо, що ти! Навіщо мені плакати? Мені так добре, що я не можу не сміятися від щастя. Я люблю тебе, мамо! Я дуже-дуже тебе люблю. Я хочу, щоб ти завжди це пам'ятала. Хочу, щоб ти знала, що я найщасливіша дочка у світі. В моєму житті відбулося стільки змін, ма! Дуже хороших змін. Я знайшла прекрасну роботу – цікаву і перспективну. Я найняла чудову квартиру – затишну і простору. У мене навіть з'явилося кошеня – чорне і пухнасте. І все це так швидко, що й не віриться! Проте найголовніше – у мене є Він. Мамо, ти чуєш мене? У мене є Він!!! Той самий! Він таки знайшов мене! – Я знов засміялася. – Я щаслива, щаслива, щаслива! Це все – наче прекрасний сон.

Мамин голос був тихим і задумливим:

– Коли ти приїдеш додому, Марго? Ти можеш і не слухати мене, старої, але мені здається, що тобі потрібна допомога у твоєму щасті. Приїжджай додому, доню. Будь ласка. Посидимо, поговоримо.

– Гаразд, мамо. Тільки я приїду не сама. Я приїду з Ним. Розумієш, я не можу від Нього відмовитися. Навіть і спробувати не можу.