Зло   ::   Баграт Людмила

Я встала з ліжка і попленталася до ванної кімнати. В цьому світі жінці просто не дають можливости побути слабкою. А інколи так хочеться кітчу. Я відкрутила кран гарячої води і почала готувати собі ванну. Алі терся об мої ноги і перелякано нявкав. Не бійся, малий! Все буде добре. Я знаю, що роблю. Хоч і дуже кортіло, щоб за мене зробив Костянтин. Але він не зміг. Гра у чоловічу брутальність і жіночу беззахисність виявилася йому не під силу. Все, все доводиться робити самій! Дивно, кохання робить жінок сильнішими, але ж так послаблює чоловіків. Я знайшла в аптечці леза для гоління. Іди звідси, Алі! Це не дуже красиво виглядатиме. Смерті завжди бракувало естетики. Ліпше йди у вітальню, лягай і спробуй заснути. Зустрінемося Там. Чи Тут?

Дивно… Мав би бути день, а чомусь сутеніє. Які важкі руки! Ніби залізні. Цікавий колір у води. Темно-рожевий? Ні, скоріше яскраво-червоний. Чому так багато крови? Ми з тобою порізалися об цей світ, Яне! Ти і я. Проте я не вмираю. Це – кров народження. Люди, зазвичай, з'являються на світ скривавленими. Я народжуюся. Народжуюся в світі Яна. Його коханням, його жінкою, його дитиною. Сутінки загусали. Ніжні. Які вони ніжні. Як губи Яна. Я відчуваю твою присутність, Яне. Ти поруч. Я йду до тебе. У твою вічність.

Кохання – це абсолютна довіра. Я вірю тобі, Яне. Ти існуєш.

Кохання – це повна відсутність страху. Я не боюся. Ти тримаєш мене.

Кохання – це завжди боляче. Я кохаю тебе, Яне. І мені боляче.