Зло   ::   Баграт Людмила

Вони для тих, хто вагається. Я ж упевнена. В мене є моя віра. Я вірю в себе, значить, я існую. Я вірю в Яна, значить, він існує. Я вірю в наше кохання. Навіщо мені докази? Вони були потрібні лише на початку, коли я ще не вірила. Тепер – ні.

Таж і з ними ти працював необережно. Треба бути послідовнішим, Костю! Де ж твій славетний професіоналізм? Головного доказу бракує. Золотого браслета, який постійно носить на своїй руці Ян. Де він, Костю? В тебе його немає. Решта – дрібниці. Всі ці речі лише лежали поруч з Яном. Хоч і цікаво, як ти їх дістав?

– Тобі потрібна допомога, дівчинко. Я це збагнув одразу, почувши твою розповідь. Після твого від'їзду я ретельно обшукав квартиру. Ти влаштувала непогану схованку. Визнаю, довелося попітніти. Кахель у ванній кімнаті. Та плитка, на якій намальована крапка Янь. Ти ховала всі ці речі туди. Мандрувала уві сні і ховала їх.

– Проте яка різниця? Ти захворіла, дівчинко. Тобі потрібен лікар. Я про все подбаю. У тебе будуть найкращі. – Він підійшов до мене і взяв мої руки в свої. – Ти одужаєш! Я все для цього зроблю. Тебе неодмінно вилікують.

Я вирвалася і підійшла до вікна:

– Що я чую! Ти хочеш лікувати мене від кохання? Теж саме пропонував психоаналітик, до якого ми їздили. Проте він хотів лікувати тебе. – Я гірко засміялася. Непогана з нас парочка, що й казати! Я не хвора, Костянтине. Я просто кохаю одного чоловіка. І цей чоловік – не ти.