Зло   ::   Баграт Людмила

Чоловікиб'ють жінок, батьки б'ють дітей.

Христину не обтяжувала її зовнішність, проте вона непокоїла батька, який повільно втрачав розум від постійної «турботи» за свою доньку.

– Христе, чого сьогодні в церкві на тебе так дивився той писарчук з Підвисотки? Ти йому всміхалася? Не треба брехати, я знаю, що так. Підійди, дитино, настав час уроку Божого. Я побоююся, що ти забула обличчя нашого Творця.

Він нагадував їй про нього за допомогою рук чи тонкої тростини, яку завжди носив з собою, бо ж накульгував.

Подумки повертаючись у ті роки, я думаю, що в Христини не було жодних проблем ані з Богом, ані з його обличчям. А ось у батька вони були. Що робити бідному чоловікові, коли доньчина врода непокоїть дужче за всі богословські питання? Куди подіти відчай від того, що вона сильніша, що, хоч як намагайся, а не милуватися нею не можна, бо зваблює, несамохіть зводить з розуму. Його безсилля перед бажанням переходить у страх перед гріхом, відтак – у лють, яку він зганяє на її тілі. Якщо ти не хочеш мене задовольнити, хоч і можеш це, я зламаю тебе. Як дитина – іграшку. Завважте, це знову ж таки дуже логічно. Залізна чоловіча логіка.

Христина не боялася свого батька, як моя бабця свого чоловіка. Вона ненавиділа його. Він міг одного дня забити її до смерти, проте її ненависть було важко вбити. Вона була її єдиною подругою, підтримкою і втіхою. Як бачите, жінки з мого роду були здатні на сильні почуття.