Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

Свiй смисл усяка голова трима,

А серце всяке - свою любов,

В думках одного у людей нема,

У вiвцях, козах хтось смак знайшов.

Менi ж свобода лиш одна вабна

I безпечальна, препроста путь,

В життi це мiрка є основна,

3'єднае коло циркуль отут.

Святий мiй Боже i вiкiв творець,

Стверди, що клав був ти на скрижаль,

Нехай потягне з кiнця в кiнець

Наш свiт, як тягнуть магнiти сталь.

Коли неправо бачить десь око,

Навчи хуткiше, отче ти мiй,

Людей ти бачиш, сидиш високо, -

Думок даремних в них рiзнобiй.

Один на схiдний, той - вечiрнiй край

Пливуть по щастя з ycix вiтрил,

Той у пiвнiчнiм краю уздрiв рай,

На пiвдень iнший шлях свiй вiдкрив.

Один та й каже: «Онде хтось косить» [93] ,

А iнший мовить: «Мабуть, стриже».

А цей: «У воза п'ять колic», - голосить.

Скажи: який бic мислi сiче?



Пісня 10-та

Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах) [101] .

Всякому мiсту звичай, права,

Всяка тримає свiй ум голова,

Всякому серцю любов своя є,

Всякому горлу до смаку своє.

А я у полонi одних лиш дум,

Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.

Панськi Петро для чинiв тре кутки,

Федiр-купець обдурити прудкий.

Той зводить дiм свiй на новий манiр,

Iнший гендлює, вiзьми перевiр.

А я у полонi одних лиш дум,

Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.