Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

Той безперервно стягає поля,

Той iноземних завозить телят,

Ti на ловецтво готують собак,

В цих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк.

А я у полонi одних лиш дум,

Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.

Той панегiрик сплiтає з брехнi,

В лiкаря мертвi iдуть в пiдряднi.

Туза картяр i шанує, й честить,

В позов Степан, як на свято, бiжить.

А я у полонi одних лиш дум,

Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.

Ладить юриста на тон свiй права,

З диспуту учню трiщить голова,

Тих непокоїтъ Венерин амур,

Всякому голову крутить свiй дур.

В мене ж турботи лише однi,

Щоб безрозумно не вмерти менi.

Знаю, що смерть, як коса замашна,

Навiтъ царя не обiйде вона,

Байдуже смертi, мужик то чи цар,

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну iї сталь?

Той, чия coвicть, як чистий кришталь.



Пісня 11-та

В кiнець такого: «Прикликає безодня бозодню» [111] , тобто «В законi Господнiм його воля» [112] . «Дав би тo6i воду живу, волi волю, a пpipвi твоїй npipвy мою».

Годi прiрви океану жменями землi забить,

Годi гненного стану краплею води залить.

Не зможе в яскинi орел розгорнути крил?

У край пiднебесний таки полетiв звiдсiль.

Не буде плоттю ситий дух.

Прiрва - дух у чоловiку, ширша всiх небес та вод,

Не наситишся довiку, чим звабляється народ.

Вiд цього-бо скука i скрежет, нудьга, печаль,

Вiд цього неситiсть, iз краплi бiльший став жаль.

Не буде плоттю ситий дух.