Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)   ::   Циба Михаил

На велику глибину я жбез повiтря не пiрну. Одне слово, починаю з пiрса. Тiльки у мене нi грошей, нi матерiалiв. А це ж дiстань у мiстi та привези. Дiстати я ще зможу, збереглися старi зв'язки, а привезти? Одна ходка з мiста сюди коштує полтинник.

- Скiльки? - здивувався старий.

- Ну; полтинник, як на вашу мову - пiвсотнi!

- П'ятдесят рублiв?!! Показилися, це ж дорого!

- У доларах дешевше. Я оце думаю, чи не органiзувати й собi якийсь кооператив? Як вважаєте, дiду?

- Лавку?

- Та нi, ви не в курсi дiла. Завтра пораненьку мотону у мiсто. Розбудете мене, щоб не запiзнитися на автобус. А то у вас тут i до автобуса... можна лiтаком! Два кiлометри пiшки! Поїхав би велосипедом, так нi в кого його залишити там, бiля зупинки. Нi, з транспортом у нас дiло швах!

- Йди сюди ближче, Микитко! - а коли онук пiдiйшов до дивану, на якому старий лежав так, несерйозно, нiби вiдпочивав вiд лежання в лiжку, мовив чомусь приглушеним голосом, довiрливо: - А якщо нам купити свiй транспорт?

- За що? - вирвалося у Микити. - I де?

- Он хлопець, що хата в мене в городi, купив собi нового автомобiля, а старенького свого продає. I не дорого. За тисячу. Як ти дивишся?

- А грошi?

- Нашкребемо. То й що?

- Уявляю собi той агрегат за тисячу! - усмiхнувся Микита.

- Але ж їздить. Вiн на ньому, скiльки я пам'ятаю, гасав як навiжений вдень i вночi.