Альфонс Циттербаке (на украинском языке)   ::   Гольц-Баумерт Герхард

До мене ж долинало тiльки якесь: блуб, блуб, блуб.

"Щось негаразд iз трансмiсiєю, -- подумав я. -- Досi ж не було перебоїв". I я почав ходити по кiмнатi туди й сюди -- мiркував, як урятувати себе i ракету. Петер не витримав i схопився за голову:

-- Та вiн збожеволiв, геть збожеволiв!

I пiшов собi.

Вранцi наступного дня в школi я теж мовчав. Менi хотiлося витримати три днi (власне, три днi -- нiщо, коли летиш до сузiр'я Орiона). Пан Фiлькендорф поставив менi "п'ятiрку", бо я стояв бiля дошки, мов нiмий. А шкода, задача була легка, як дитяча забава. А пан Дорiан, наш учитель музики, подивився на мене крiзь окуляри й запитав:

-- Альфонсе, чому ти не спiваєш з усiма?

Я не вiдповiв:

-- Еге, ти не хочеш розмовляти з учителем, -- розсердився вiн. -Добре, тодi, будь ласка, заспiвай сам.

Весь клас повернув до мене голови. Раптом Петер сказав, щоб усi чули:

-- Я вам скажу: Альфонс геть збожеволiв!

Вiн пiдвiвся й розповiв учителевi про нашу зустрiч напередоднi ввечерi. Пан Дорiан викликав мене до дошки i звелiв роззявити рота.

-- Може, порвав голосовi зв'язки, -- припустив вiн. -- Ану, скажи "а".

-- А-а-а, -- видавив я.

В класi розлiгся регiт. Я б розiрвав себе, якби мiг. Отак пiдвели мене! Але сказати "а" -- це ще не означав заговорити.

Того дня бiльше я не видав жодного звуку, хоча прикрощiв зазнав ще чимало. До всього ще й запис у щоденнику дiстав. Звiсно ж, увечерi тато побачив той запис i насупився, а це вже погано.

-- Не вчора, то сьогоднi запис у щоденнику.