Альфонс Циттербаке (на украинском языке)   ::   Гольц-Баумерт Герхард

-- Пiонерський ланцюжок -- чудова рiч, -- сказав я Бруно, -- але перш нiж сигналити вночi, не забудь одягти водонепроникнi штани.

Бруно подумав, що я все ще серджусь на нього. Вiн показав менi язика i побiг собi. А я ж хотiв його застерегти. I це називається дружба?

Як я намагався бути ввiчливим

На осiннi канiкули менi дозволили знову поїхати до бабусi i дiдуся.

-- Тiльки одне прошу тебе. Альфi, будь ввiчливий. Просто не знаю, що сталося з хлопцем останнiм часом! -- сказала мама i суворо подивилася на мене. Я кивнув. Тато щось буркнув. Я так i не збагнув, що вiн хотiв сказати. Мама продовжувала:

-- Чи настане коли-небудь такий час, що ти запам'ятаєш усi правила ввiчливостi: перед самим носом у людей не зачинятимеш дверi, не триматимеш руки в кишенях, розмовляючи з людьми, не вискакуватимеш перший, а чекатимеш, поки до тебе звернуться...

Навiть на вокзалi, коли я вiд'їздив, мама гукнула менi навздогiнцi:

-- Прошу тебе, Альфi, будь ввiчливий, це ж так важливо!

"Гаразд, постараюся", -- подумав я. I постарався. А що з того вийшло? Хiба хто зважив на мої старання?

Оце я й хочу розповiсти, як я намагався бути ввiчливим та що з того вийшло.

Все почалося в поїздi. Ми вже якийсь час їхали, i я подумав: ану ж трохи провiтрю вагон i покажу, який я ввiчливий! Я вiдчинив вiкно i привiтно подивився на сусiдiв.

-- Хай йому грець! -- пробурчав один iз пасажирiв. -- Куди це годиться? Тягне, аж свистить.