Альфонс Циттербаке (на украинском языке) :: Гольц-Баумерт Герхард
Страница:
52 из 186
-- Це ти так грюкаєш дверима, що весь будинок дрижить?
На лобi у мене виступив пiт, i я вiдчув, що червонiю. Я мовчав i тiльки кусав собi губи.
Чолов'яга струсонув мене:
-- Востаннє кажу тобi: зачиняй дверi як слiд! У цьому будинку живуть люди, якi працюють вночi, а вдень хочуть спати. Розумiєш?
Я кивнув.
-- Тепер ще раз зачини дверi, але тихенько, -- сказав чолов'яга.
Я мусив ще i ще раз тихенько зачинити дверi.
-- От тепер ти зрозумiв! -- сказав, вiн i вiдпустив мене.
Ледве я переступив порiг, мама запитала:
-- Альфонсе, що з тобою? Чого у тебе такий вигляд? Скажи менi.
Я тiльки здвигнув плечима й показав порожнього гаманця, у якому не вистачало марки. Що я мiг сказати?
-- Надалi я буду ходити сама до магазину, -- сказала мама.
Я промовчав, а потiм вибiг надвiр. Лиха година! Я згадав: у нас же сьогоднi пiонерськi збори! Щодуху помчав до школи. Справдi, збори вже почалися. Я став пiд дверима i почув голоси. Ввiйти чи нi? Одному стати перед усiма i пояснити, чому запiзнився. Але ж я напевне заплутаюсь i знову всi подумають погано про мене.
Я взявся за ручку дверей i не знав, що робити далi. Раптом дверi розчинилися -- передi мною стояв Петер, голова ради загону. Петер i весь загiн дивилися на мене.
-- Вiн пiдслуховував, -- сказав Петер. -- Я ж казав, що хтось є пiд дверима. Такого я не чекав од тебе, Альфонсе.
Я вiдчув, що червонiю.
-- Та я...
-- Так, -- сказав Петер, -- ти надто боязкий, щоб увiйти i вислухати все, що ми саме про тебе говорили.
|< Пред. 50 51 52 53 54 След. >|