Дивовижни пригоди капитана мижзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Неподалiк валялися вкритi густим шаром пилу деталi повногорицарського спорядження. Панцир з обiрваними ремiнцями, важкi залiзнi рукавички, поточена iржею спiдниця, грубезний меч у волохатих од вiковiчноу корозiу пiхвах... От тiльки шолома серед цього iсторичного мотлоху не було. Мабуть, вiн правив господаревi за казанок, бо висiв на ланцюгу у камiнi.

Та найбiльше мене вразив сам хазяун.

Це був високий, мов жердина, i висушений, як мумiя, чолов'яга з довгою сивою бородою, що звисала до землi i, треба думати, пiдмiтала пiдлогу. На самi його брови було насунуто гостроверхий червоний ковпак, примхливо розшитий мiсцевими зiрками та сузiр'ями. А на вузькi плечi була накинута чорна мантiя, геть уся розписана кабалiстичними символами з бiлоу i чорноу магiу. На лiвому плечi у нього сидiла пiдтоптана сова, а в правiй руцi вiн тримав - жах згадати! - келих з людського черепа. У цьому келиху канiбалiв парувала масна рiдина.

- Ага! - з гостиннiстю людожера прохрипiв вiн. - З'явилися!

Вiн втупив у мене пронизливий палаючий погляд. Та хоч якi були несприятливi для грунтовних дослiджень умови, я помiтив, що одне око у нього було штучного походження.

Тим часом ця академiчна сумiш жердини з мумiсю зважила у руцi свiй страхiтливий келих i знову, трiумфуючи, захрипiла, мов поганий гучномовець на святi:

- Ще хвилина... Так, ще хвилина, i ви б навiки втратили найурочистiшу в iсторiу нашого диска мить...

- Диска? - не зрозумiв я,

- Так, вiн плавас в безмежному океанi i давно пiшов би на дно, якби не тримався на трьох велетенських китах...