Гарри Поттер i философський каминь :: Ролінґ Джоан К.
Страница:
111 из 294
Професорка Макґонеґел підвела туди першокласників, які стали обличчям до решти школярів, а плечима — до вчителів. Сотні звернених на новачків очей у мерехтливому сяйві свічок були схожими на бліді ліхтарики. Де-не-де поміж учнями світилися сріблисті серпанки привидів. Щоб уникнути спрямованих на нього поглядів, Гаррі глянув угору й побачив оксамитно-чорну стелю, усіяну зорями. Він почув шепіт Герміони: "Вона зачарована, щоб скидатися на справжнє зоряне небо, я читала про це в "Історії Гоґвортсу".
Важко було повірити, що Велика зала взагалі мала стелю, а не стояла просто неба.
Коли професорка Макґонеґел мовчки поставила перед першокласниками ослінчик на чотирьох ніжках, Гаррі швиденько опустив очі. На ослінчик вона поклала гостроверхий капелюх чарівника. Капелюх був полатаний, обшарпаний і страшенно брудний. Тітка Петунія не дозволила б навіть занести його до хати.
"Можливо, треба вичаклувати звідти кролика абощо", — гарячково подумав Гаррі.
Помітивши, що всі пильно дивляться на капелюх, він теж втупився у нього. Якусь мить панувала цілковита тиша, а тоді капелюх смикнувся. Далі в ньому з'явився отвір, що нагадував роззявлений рот, і капелюх заспівав:
Ти не дивись, що я старий —
зрадлива зовнішність моя,
я з'їм себе, якщо знайдеш
когось мудрішого, ніж я.
Нехай твій капелюх новий,
нехай він сяє і блищить,
я — Сортувальний Капелюх,
мене нічим не замінить.
|< Пред. 109 110 111 112 113 След. >|