Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

Шеймус Фініґан, хлопчина з рудуватим волоссям, що стояв попереду Гаррі, просидів на ослінчику мало не цілу хвилину, перше ніж капелюх призначив його до Ґрифіндору.

— Герміона Ґрейнджер!

Герміона метнулася до ослінчика й рішуче натягла капелюха.

— ҐРИФІНДОР! — вигукнув капелюх. Рон застогнав.

Тут Гаррі пронизала жахлива думка: адже коли хвилюєшся, завжди з'являються якісь дурні думки. А що, як його взагалі не оберуть? Що, як він просидить не знати скільки, насунувши капелюха на самі очі, аж поки професорка Макґонеґел зірве того капелюха і скаже, що сталася прикра помилка, і йому треба зворотним поїздом вертатися додому?

Коли викликали Невіла Лонґботома, хлопця, що постійно губив свою жабку, він зашпортався і впав. Капелюх довго вирішував його долю. Коли ж він нарешті крикнув: "ҐРИФІНДОР!" — Невіл побіг, навіть забувши його скинути, тож мусив вертатися під загальний регіт, щоб передати його Мораґ Макдуґал.

За ним викликали Мелфоя. Зачувши своє ім'я, він неспішно почвалав уперед, і його бажання відразу здійснилося: капелюх, тільки-но торкнув його чола, одразу заверещав:

— СЛИЗЕРИН!

Мелфой задоволено рушив до своїх приятелів Креба й Ґойла.

Залишалося не так багато учнів.

Мун… Нот… Паркінсон, тоді пара дівчат-близнюків: Петіл і Петіл, тоді Селі-Ен Перкс, і ось, нарешті:

— Гаррі Поттер!

Гаррі ступив уперед, а по цілій залі зненацька прокотилася хвиля шепоту.