Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

— На диво яскравий…

— Авжеж, але я мав на увазі щось незвичне тут, біля нас, — пояснив Геґрід. — То ти не помітив нічого дивного?

І знову минув якийсь час, поки Ронан відповів.

— Ліс ховає багато таємниць, — зрештою вимовив він.

Якийсь рух у деревах позаду Ронана змусив Геґріда знову підняти арбалет, але то був ще один кентавр — із чорним волоссям і вороним тілом, який видавався дикішим, ніж Ронан.

— Привіт, Бейне! — озвався Геґрід. — Всьо файно?

— Добрий вечір, Геґріде! Сподіваюся, в тебе все гаразд?

— Можливо. Слухай, я вже запитував Ронана… може, ти видів щось дивне останнім часом? Бо тут троха поранило єдинорога, — може, ти щось такого чув?

Бейн підійшов до Ронана. Глянув на небо.

— Марс нині яскравий, — стиха промовив він. — Та це ми вже чули! — роздратувався Геґрід. — Ну, якщо хто із вас щось помітить — дайте мені знати. Файно?.. То ми пішли.

Гаррі й Герміона рушили за ним, позираючи через плече на Ронана й Бейна, доки галявина не зникла за деревами.

— Ніколи з тих кентаврів не витягнеш відвертої відповіді! — сердито буркнув Геґрід. — їм тілько, аби на зорі дивитиси. Все, що ближче від місяця, їх уже не цікавит.

— А тут багато їх? — запитала Герміона.

— Та є досить!.. Ходят переважно табуном, але часто з'являються тоді, коли хочеш перекинутися словом… Вони загадкові, ті кентаври… багато знают… але мало що кажут.

— Думаєш, перед тим, як їх зустріти, ми також чули кентавра? — поцікавився Гаррі.