Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

Геґріде, я хочу тебе дещо запитати. Пам'ятаєш той вечір, коли ти виграв Норберта? Яким був той незнайомець, з котрим ти грав у карти?

— Не пам'єтаю, — недбало відказав Геґрід. — Він си не скидав свого плаща.

Побачивши, що дітлахів це приголомшило, Геґрід здивувався:

— Тут нема нічого дивного, бо в "Голові кабана" — це так називаєси той шинок у селі — повно химерної публіки. Може, то був якийсь торгівець драконами, чом би й ні? Я си навіть не видів його обличчя, воно було вкрите каптуром.

Гаррі присів біля миски з горохом.

— Геґріде, про що ти з ним розмовляв? Чи згадував про Гоґвортс?

— Може бути, — відповів Геґрід, силкуючись пригадати. — Ага! Він запитавси, що я роблю, тож я сказав, що працюю тут ключником. Він ще питав, які тут водяться звірі… я розповів йому, а тоді си сказав, що завжди мріяв мати дракончика… А тоді… Я добре не пам'єтаю, бо він постійно підливав мені до келиха… Зачекайте, зачекайте… ага, тоді він признавси, що має драконяче яйце, і його можна розіграти в карти… Але він хотів бути певен, що я дам собі раду з тим дракончиком, бо не хотів, аби з ним щось сталоси… Тож я йому сказав, що після Флафі у мене з дракончиком не буде жодних проблем…

— А він… чи він зацікавився Флафі? — запитав Гаррі, намагаючись говорити спокійно.

— Певно, що так. А хіба є багато триголових псів, навіть тут, у Гоґвортсі? Тож я си сказав йому, що Флафі стає сумирним, як телятко, коли вміти його заспокоїти.