Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

— Підеш перша, Герміоно?

— Ні!

— Ну, добре… — Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачі лапи. Нахилившись, смикнув кільце — і люк відчинився.

— Що там видно? — нетерпляче спитала Герміона.

— Нічого. Просто пітьма. Нема як злізти. Треба стрибати.

Гаррі, що й далі грав на дудці, махнув Ронові, щоб привернути його увагу, й показав на себе.

— Хочеш іти першим? Ти певен? — запитав Рон. — Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку Герміоні, щоб пес не прокинувся.

Гаррі передав дудку. Під час миттєвої тиші пес загарчав і заворушився, але, тільки-но Герміона заграла, знову заснув як мертвий.

Гаррі переліз через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно.

Проліз крізь отвір і завис на кінчиках пальців. Тоді глянув на Рона й сказав:

— Якщо зі мною щось трапиться, не йдіть сюди. Відразу біжіть до соварні й відправте Гедвіґу до Дамблдора, добре?

— Гаразд, — відповів Рон.

— Сподіваюся, за хвилину побачимось.

І Гаррі відпустив пальці. Холодне, вогке повітря проносилося повз нього, а він падав усе нижче, нижче, нижче і ось…

ГУП! Із кумедним, приглушеним звуком він гепнувся на щось м'яке. Присів і помацав довкола рукою, його очі ще не звикли до темряви. Здавалося, ніби він сидить на якійсь рослині.

— Усе гаразд! — гукнув він туди, де виднілася цяточка світла завбільшки з поштову марку, — це, власне, й був відчинений люк. — М'яка посадка, можна стрибати!

Рон стрибнув — і приземлився поруч із Гаррі.

— Що це таке? — були його перші слова.