Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

— Не знаю, якась рослина. Мабуть, щоб пом'якшувати падіння. Герміоно, давай!

Далека музика стихла. Пес гучно гавкнув, але Герміона вже стрибнула. Приземлилася з другого боку від Гаррі.

— Ми десь на сотні метрів під школою, — сказала вона.

— Нам пощастило, що тут ця рослина, — мовив Рон.

—  Пощастило! — заверещала Герміона. — Гляньте на себе!

Вона підскочила й насилу поповзла до вологої стіни. Насилу, бо, тільки-но приземлилася, рослина своїми змієподібними вусиками стала обплітати їй ноги. Гарі з Роном навіть не помітили, в якій халепі вони опинилися.

Герміона встигла вивільнитися ще до того, як рослина її впіймала. Тепер вона нажахано спостерігала, як хлопці з усіх сил виривалися від рослини, але що більше вони вовтузилися, то міцніше й швидше вона їх обплітала.

— Не рухайтесь! — звеліла їм Герміона. — Я знаю, це — пастка диявола!

— О, я дуже радий, що знаю тепер назву, це — супердопомога! — розсердився Рон, не даючи рослині стиснути його шию.

— Замовкни, я пробую згадати, як її вбити! — крикнула Герміона.

— То швидше, бо я задихаюся! — прохрипів Гаррі, відбиваючись від пагона, що закручувався йому навколо грудей.

— Пастка диявола, пастка диявола… Що там казала професорка Спраут? Вона любить темряву й вогкість…

— То запали вогонь! — задихався Гаррі.

— Так, звичайно, але тут нема хмизу! — заплакала Герміона, заламуючи руки.

—ТИ ЩО, ЗДУРІЛА? — заревів Рон.