Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

Велетень обернувся й оглянув усіх:

— Чи не загріти нам трохи чайочку, га? Дорогабула тєжка… — Потім підійшов до канапи, де сидів завмерлий від страху Дадлі: — Посунься, бовдуре гладкий!

Дадлі пискнув і швиденько заховався за маму, що перелякано скоцюрбилася позаду дядька Вернона.

— А ось і Гаррі! — гукнув незнайомець.

Гаррі глянув на страшне, дике, заросле обличчя й побачив, що очі-жучки всміхаються йому.

— Востанньо, коли тебе видів, ти був немовлєтком, — сказав велетень. — Схожий на татка, але очі мамині.

Дядько Вернон видав якийсь кумедний скреготливий звук.

— Негайно покиньте нас, сер! — звелів він. — Ви незаконно вдерлися в наше помешкання!

— Дурслі, ти б си помовчав, старий придурку! — мовив на те велетень. Перехилився через канапу, вирвав дядькові з рук рушницю, скрутив її, наче гумову, у вузол і пожбурив у куток.

Дядько Вернон видав ще один кумедний звук, наче миша, яку розтоптали.

— Нехай там як, Гаррі, — протяг велетень, відвертаючись від Дурслі, — вітаю тебе з іменинами. Маю тут щось для тебе — я си трохи його притовк, але смакує файно.

Із внутрішньої кишені свого чорного плаща незнайомець дістав трохи придушену коробку. Тремтячими пальцями Гаррі відкрив її. Всередині лежав великий липкий шоколадний торт, на якому було виведено зеленим кремом: "З днем народжен ня, Гаррі!"

Гаррі глянув на велетня. Він хотів подякувати, але слова десь загубилися дорогою до вуст і замість подяки вийшло:

— Хто ви?

— Справді, я й не назвавси, — усміхнувся велетень.