Гарри Поттер i философський каминь :: Ролінґ Джоан К.
Страница:
48 из 294
Дядько Вернон, збліднувши, наче мрець, бурмотів якісь нісенітниці. Геґрід нестямно глянув на Гаррі.
— Але ж ти повинен знати про своїх мамусю й татуся, — сказав він. — Вони знамениті. І ти знаменитий.
— Що? Мої… мої мама й тато справді були знамениті?
— То ти й… то ти й цього не знаєш?.. — Геґрід пригладив розчепіреними пальцями свою гриву, ошелешено втупившись у Гаррі. — То ти не знаєш, хто ти? — зрештою вимовив він.
У дядька Вернона раптом прорізався голос.
— Стоп! — наказав він. — Негайно замовкніть, сер! Я вам забороняю казати що-небудь хлопцеві!
Навіть хтось сміливіший за Вернона Дурслі і той би злякався несамовитого погляду Геґріда, а коли велетень заговорив, кожне його слово бриніло люттю:
— Ти йому нічого не сказав? Ніколи не розповідав, що писалося в листі, який лишив йому Дамблдор? Таж я був там! Я видів, Дурслі, як Дамблдор клав листа! І ти усі ці роки від нього це приховував?
— Приховував від мене що? — нетерпляче запитав Гаррі.
— СТОП! Я ВАМ ЗАБОРОНЯЮ! — панічно заверещав дядько Вернон.
Тітка Петунія моторошно зойкнула.
— Ідіть ви обоє знаєте куди! — скривився Геґрід. — Гаррі, ти — чарівник.
У хатинці запала тиша. Долинало тільки бурхання хвиль і завивання вітру.
— Я… хто? — мало не задихнувся Гаррі.
— Чарівник, звісно, — сказав Геґрід, знову сідаючи на канапу, яка заскрипіла й прогнулася ще нижче, — і то чарівник дуже файний, тобі тілько бракує трохи освіти.
|< Пред. 46 47 48 49 50 След. >|