Мий прадидусь, герои i я (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Та коли я ступнув на останнiй схiдець i хотiв був зайти до вiтальнi, то почув за її дверима голоси моїх батька з матiр'ю та ще декотрих наших родичiв, i говорилося знов про нас, поетiв.

Я почув, як мама сказала, що i їй хотiлось би прочитати нашi вiршi та оповiдки, а горiшня бабуся вiдповiла:

-- Ось нехай-но Хлопчачок перейде знов жити додому, ти, як хоч, усе перечитаєш. Оповiдки вони писали на отих негодящих шпалерах, що й ти знаєш. На зворотi. Там i про Яна Янсена є оповiдка. А балади про Геракла -- в зошитi.

Я вирiшив не перебивати їм розмови про нас, двох поетiв, навшпиньки побрався на другий поверх, а там, -- не знаю сам, чому, -до прадiдусевої спальнi. Може, я сподiвався знайти якiсь невiдомi менi вiршi та оповiдки, -- тепер уже не пам'ятаю. Одне добре знаю, що я справдi знайшов там вiрша, якого досi не читав i який нагнав на мене жах.

В одному з "Моряцьких щорiчникiв" мiж сторiнками стримiв клаптик картону, сiренький i непримiтний, -- от собi закладка й годi. Та я навiщось витяг той клаптик картону й побачив, що на ньому добре знайомим прадiдусевим письмом написано якийсь вiрш. Це був, як виявилося, немовби прадiдусiв заповiт менi. Я читав його з дедалi бiльшим подивом i страхом.

Отак, Хлопчачок, прощавай, не журись,

Бо кожному з нас умирати колись.

I в цьому геройства нема, щоб ти знав, -

Людина вмирає, бо час їй настав.

А смерть вiдкриває, чого був хто варт,

I що було правда, а що тiльки жарт.

Та й жарти минаються без вороття, -

Скрашай, Хлопчачок, собi жартом життя.

Я завжди скрашав, та тепер уже край -

Я йду на спочинок, а ти пам'ятай:

Не був я герой, був собою однак.