Мий прадидусь, герои i я (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Слова, давно готовi,

Вже рвуться iз грудей:

-- Що? Танцювать котовi?!

Та краще сто смертей!!

Поганцям догоджати

Шукай охочих десь!

Мене ж вам не зламати -

Я вмру, зберiгши честь!

Тремтiла з гнiву мишка...

Та гляне -- де ж це кiт?

Тихенько, тихо, знишка

Утiк -- пропав i слiд!

Так бiг, заткнувши вушка,

Аж хутро рвав нове...

А мишка-одчайдушка

I досi там живе!

Долiшня бабуся в захватi заплескала в долонi.

-- Хлопче! -- вигукнула вона. -- Та це ж пречудовий вiрш. А бiльш у вас таких нема?

-- Не можна передавати кутi меду, Анно, -- сказав прадiдусь. -- У мене правило -- не перегодовуй рiдних нi цукерками, нi вiршами. Он, може, Хлопчачок розкаже тобi вiрша про ведмедя й бiлочку. Я написав його кiлька рокiв тому. Ти ще пам'ятаєш його, Хлопчачок?

Я заплющив очi, подумав, згадав початок вiрша, хутенько повторив його подумки, тодi розплющив очi, заявив, що можу розказати вiршика напам'ять, i розказав:

Ведмiдь та бiлочка

Найдужчий в лiсi звiр ведмiдь

Був зовсiм не зухвалець,

Та примудрився наступить

Вiн бiлочцi на палець.

Не мовив, як звичай велить:

-- Даруй, ласкава панi! -

Не диво! Це ж тобi ведмiдь -

Манери в них поганi.

Хоч смiйся тут, хоч голоси...