Мий прадидусь, герои i я (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Та бiлочка: -- Стривай-но!

Ану вернись i попроси

Пробачення негайно!

Ведмiдь iз дива аж спiткнувсь

Об кучеряву тую

I до маленької нагнувсь:

-- Як кажете? Не чую!

А бiлка, не шукавши слiв,

Знов голосок пiдносить:

-- Той, хто на ногу наступив,

Пробачення хай просить!

Нехай ти дужий колодiй,

Мене тобi й не видко, -

Такi манери, пане мiй, -

Це, знаєш, просто бридко!

Отак у лiсi на валу

Стояла бiлка боса

I лапку тицяла малу

Бурмиловi пiд носа.

Бурмило бiлки не жене,

Оторопiвши з дива,

Та як ревне: -- Прости мене,

Сусiдко милостива!

А бiлочка: -- Гаразд, гаразд! -

Вiдказує поважно. -

Та не забудь -- на другий раз

Дивись кругом уважно!

-- Та не забуду! -- їй ведмiдь

Сказав iз смiхом дружнiм.

Той i ведмедика навчить,

Хто вмiє бути мужнiм!

Коли я скiнчив, долiшня бабуся спершу трохи помовчала, а тодi тихенько запитала:

-- Ви -- справжнi, великi поети, еге ж, Хлопчаки?

-- Бачиш, Анно, те, що нам хочеться повiдомити комусь, ми вмiємо сказати вiршами, -- вiдповiв прадiдусь, -- i, звичайно, робимо це краще, нiж Паульхен Пенк, що ото складає вiршованi привiтання молодятам. Це правда. Але так само правда й те, що ми не такi великi поети, як добродiй Гельдерлiн, якого ти не знаєш.

-- Це чи не той добродiй Гельдерлiн, що часто приїжджає сюди на курорт? Такий здоровий, чорний, завжди грає в тенiс.

-- Нi, Анно, не той, -- засмiявся прадiдусь. -- Той Гельдерлiн уже давно помер. Бо й великi поети вмирають.

Долiшня бабуся зiтхнула (вона любила зiтхати). А далi горiшня бабуся гукнула нас обiдати.

Ми, звичайно, пропустили вперед долiшню бабусю, а самi, навантаженi її хутрами, пошкандибали вниз слiдом за нею.