Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Курiнь я тобi поможу зробити, — сказав я, — ти ж знаєш,як я куренi роблю.

По куренях я таки був мастак. Кращого, нiж я, куреня нiхто з хлопцiв у селi не зробить. Це мене батько навчив. У мене батько тесля. Половину хат у селi вiн будував.

На обличчi в Кукурузо було вагання:

— Робiнзон, звичайно, все сам робив. Бо ж вiн один потрапив на безлюдний острiв.

— Так то ж Робiнзон Крузо, а ти Кукурузо, — заперечив я. — Не можна ж точно копiювати.

Менi обов'язково хотiлося якомога бiльше допомогти друговi. Кукурузо не став сперечатися. Я тут же витяг з кишенi великий складаний нiж з дерев'яною колодочкою i заходився рiзати лозу. Я дуже любив рiзати щось своїм ножем, нiколи не розлучався з ним, i вiд безконечного носiння в кишенi колодочка вiдполiрувалася так, що блищала, як лакована.

Кукурузо покiрно допомагав менi, незаперечне визнаючи в цiй справi мiй верх. Вiн носив лозу, розчищав для куреня мiсце, загострював палицi для каркаса.

Незабаром пiд старою вербою вже стояв прекрасний просторий курiнь, мiцний-мiцний (нiякi бурi не страшнi) i такий затишний, що аж менi захотiлося жити в ньому. Я був дуже задоволений своєю роботою.

— Всi двадцять рокiв простоїть — гарантiя! — впевнено сказав я.

Тiльки тепер ми згадали, що дiд уже, напевне, повернувся з сiльмагу, i заспiшили назад. Дiставшись, нарештi, до берега i заховавши човна, ми аж до самiсiнької хати бiгли бiгом. А коли, захеканi, прибiгли, виявилося, що дiд iще не прийшов. Кукурузо не помилився: дiдова «хвилиночка» вмiла розтягуватись до кiлькох годин.