Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Ну що? Дiда нема, можна зараз зiбрати все необхiдне, — сказав Кукурузо — Сьогоднi все приготуємо, перетягнем до човна, а завтра…

— Значигь, вирiшив уже завтра? — спитав я.

— Аякже… Ти що! Через кiлька днiв мати приїде…

Кукурузо ходив по хатi, задумливо взявшися рукою за пiдборiддя, i примiрявся, що брати з собою.

— Перш за все ложку, — вiн витяг з буфета щербату дерев'яну ложку i застромив її за пояс. — Солi обов'язково, без солi пропаду. — Вiдсипав собi в ганчiрочку пiвпачки солi — Хлiба! — з сумом глянув на зачерствiлий окраєць, що лежав на-столi. — Мало…

Дiд пiшов у сiльмаг саме по хлiб.

— Я тобi принесу. I хлiба, i сухарiв. У нас є, — заспокоїв я його.

— Чаю? — вiн покрутив у руках цибик з чаєм. — Обiйдеться. Це тодi й чайник треба. А в нас один…

— Лiхтарика не забудь. Згодиться, — нагадав я.

— Лiхтарика обов'язково. Без лiхтарика не можна.

Вiн пройшовся по хатi, взяв у руки сокиру, що стояла в кутку бiля порога:

— Сокиру. Треба було б хоч двi. У Робiнзона було аж дванадцять сокир.

— Що вiн — жонглював ними, чи що? — здивувавсь я. — Нащо йому було стiльки? Дурнуватий якийсь твiй Робiнзон.

— Ти дуже розумний! — розсердився Кукурузо. — Мовчи! Ти нiколи на безлюдному островi не жив — не переч!

В цей час дверi розчинилися i на порозi з'явився дiд. Кукурузо так i застиг з сокирою в руках.

— Ов-ва! — спокiйно вимовив дiд.