Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

 — Меблю рубати здумав? Ану постав сокиру на мiсце! Двоєшник!

— Та я нiчого, — замимрив Кукурузо. — Я… я… хотiв показати йому, яка в нас сокира добра… замашна… вiн каже, що в них краща… Еге ж, у нас краща, дiду?

Дiд нiчого не вiдповiв, i ми вишмигнули з хати.

— Ху! Мало не засипались! — уже за клунею видихнув Кукурузо. — I як ми не почули його крокiв!

Це справдi будо дивно. Це значить, ми дуже захопилися. Бо дiдовi кроки чути здаля. Дiд ходить, як на лижах, не вiдриваючи нiг вiд землi: човг-човг, човг-човг. Здається, ледве ноги переставляє, от-от упаде.

Та побачили б ви його на полюваннi. На зайця по чорнотропу дiд може прочовгати отак кiлометрiв п'ятдесят —i хоч би що.

Сидимо ми з Кукурузом за клунею i обговорюємо, як краще перетягти все необхiдне у човен. Нарештi домовились. Кукурузо потроху виноситиме з хати i ховатиме у бур'янах за клунею. А як стемнiє, вже я (щоб Кукурузо був у дiда на очах i не викликав пiдозри) нищечком перенесу все у човен. А завтра…



Роздiл XIV

Робiнзон Кукурузо висаджується на безлюдний острiв



Ранок наступного дня. Сонячний, дзвiнкий, голосистий: пiвнi спiвають, гуси гелгочуть, корови мукають. Я скоцюрбився бiля тину i пiдглядаю у шпарку, що робиться на подвiр'ї в мого друга.

Пiдготовчi роботи успiшно закiнчено. Все майно Робiнзона Кукурузо уже в човнi: i берданка, i удочка, i лiхтарик, i ложка, i ковзани (на зиму), i сокира (на жаль, одна i то стара, трiснута i без топорища — ну, то нiчого, на островi можна буде витесать), i багато чого iншого.