Страница:
174 из 575
Кукурузо на носi з рушницею, я грiб. Нiч, як па зло, знову була хмарна, беззоряна, наче хтось накрив землю чорним рядном.
— Значить, план такий, — шепотiв Кукурузо. — Я з рушницею, ти — з лiхтариком. Я кажу: «Руки вгору!», ти в цей час свiтиш лiхтариком i гукаєш: «Товаришу Валiгура, заходьте справа! Миколо Iвановичу, заходьте злiва!» Щоб вiн думав, нiби нас багато. Так навiть справжнi прикордонники роблять, коли затримують шпигуна.
— А… а що ми потiм робитимем? Коли затримаємо його? — поцiкавивсь я.
— Як-що? Передамо в мiлiцiю. Товаришу Валiгурi передамо.
— То, значить, ти свiй острiв покинеш i не будеш бiльше Робiнзоном? Розсекретиться ж усе.
Ох, i нащо я це сказав!
— Нi, нi в якому разi! — категорично прошепотiв Кукурузо. — Я залишусь на островi. А ти повезеш його в мiлiцiю.
Менi стало зовсiм погано. Я мало не випустив весло з рук.
— Та що… та як… та ну… — забелькотiв я.
— Подумаєш! Одведеш до мiлiцiонера, товариша Валiгури,i все.
— Та Валiгура ж ще спатиме, — мало не заплакав я. — Що ж я з цим злодюгою робитиму вночi сам? Вiн же мене придушить.
— Не бiйся! Я тобi дам рушницю. Потiм привезеш.
— Н-не-треба. Н-не давай! — тепер уже категорично прошепотiв я. — Я б-боюсь. Я рушницi боюсь ще бiльше, нiж Книша. Ненароком стрельну, вб'ю його, i мене тодi розстрiляють.
Я вже остаточно зрозумiв, що у Кукурузо нiякого плану не було.
|< Пред. 172 173 174 175 176 След. >|