Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

i тут у кущах клацнув курком Кукурузо i зривисто-басовито крикнув:

— Р-руки вгор-ру!

Я забув про лiхтарик, забув, що менi треба кричати, i панiчно вереснув:

— Дядя мiлiцiонер, сюди! Дядя мiлiцiонер, туди!

I завмер, злякавшись власного голосу. «Ой що ж це ми робимо! Що ми робимо! Вiн же ще нiчого шпигунського не робив, а ми вже: „Руки вгору!“ Ой, що ж це буде!»

— Руки вгору! Руки вгору! — знову, але вже не так басовито повторив Кукурузо i теж розгублено замовк.

Якусь мить було тихо, потiм…

— Га? — наче не дочувши, спитала «грiзна постать».

I щось глухо вдарилось об землю — то випала з Кукурузових рук рушниця. А я на все небо роззявив вiд несподiванки рота. I, тiльки зараз згадавши про лiхтарик, стиснув його рукою.

Перед нами був… дiд Варава.

— Дiду це ви? — плаксивим, розгубленим голосом спитав нарешi Кукурузо.

— Та я ж, я, — сказав дiд, вилазячи на берег. — Не впiзнали, жовгодзьоби?..

Ми мовчали. Кукурузо, видно, ждав i боявся дiдових розпитувань — чому збрехав, що йде до тiтки в Пiски, де був, що робив чому оце — «руки вгору…» Але дiд мовчки замасковував свiй човен в очеретi i нiчого не питав, наче вiн усе-все знав. У таких випадках завжди краще самому щось питати.

I Кукурузо, нарецпi, несмiливо спитав:

— Дiду, а як ви тут опинилися?

— Топитися їхав. З горя. Що в мене такий онук шалапутний.

— Та не жартуйте, дiду.

— От, iнтересно менi жартувать з тобою!

— Ну, скажiть, дiду, — канючив Кукурузо.

— Ти ж менi збрехав, чого ж я маю правду тобi казати.