Страница:
414 из 575
Безтурботно помахуючи лозинкою, я пройшов повз її двiр, навiть не глянувши на неї, одвернувшись у протилежний бiк.
Головне — ненароком. Щоб вона не здогадалася… Минувши кiлька хат, я повернув i пiшов назад.
Вона не бачила мене.
Дiйшовши до автобусної зупинки, я знову пiшов вулицею. Тепер я вже стиха насвистував щось бадьореньке.
Вона не чула. Бо навiть не пiдвела голови.
Пройшовши кiлька хат, я повернув назад. Тепер я насвистував уже голоснiше.
Вона однак не чула.
Дiйшовши до автобусної зупинки, я знову повернув назад.
Головне — ненароком, щоб вона не здога… Я вже вголос спiвав пiсню:
Два кольори мої, два кольори,
Оби на полотнi, в душi моїй оба.
Два кольори мої, два кольори,
Червоний — то любов, а чорний — то журба.
Що-не може людина йти i спiвати? А як у неї настрiй гарний! Дуже просто!
Вона тiльки вимахувала сапкою — аж мелькало. Мовби то не я спiваю, а жаба кумкає.
Коли я увосьме ненароком проходив, спiваючи, вулицею, сусiдка її, тiтка Уляна, вийшла на порiг i з-пiд руки глянула на мене. I дивилася довго, аж поки я не зник з очей.
А Гребенючка навiть не ворухнулася в мiй бiк. Позакладало їй, чи що? Глуха тетеря! Це я так цiлий день ходитиму.
Я взяв грудку й ненароком кинув у неї. I вцiлив по нозi. Вона не випросталася, тiльки голову повернула:
— Ти чого?
— Нiчого, — спокiйно сказав я i ненароком спитав: — А що ти робиш?
— Танцюю! — вiдповiла вона, продовжуючи сапати.
|< Пред. 412 413 414 415 416 След. >|