Страница:
481 из 575
Знову старший лейтенант Пайчадзе
Коли я раптом вискочив нарештi на галявину до тої арки i шлагбаума, освiтленого лiхтарем, то якось не одразу втямив, що вже приїхав.
Вартовий помiтив мене I гукнув:
— Стiй! Хто такий?!
Я пiд'їхав упритул до шлагбаума.
— Менi начальника… Головного… Будь ласка… Дуже треба. Негайно… — я вагався, говорити вартовому чи нi: однак же вiн не вирiшує, а що, як не захоче покликати офiцера.
— Що сталося? Тiльки повернулися з навчань. Троє дiб… Може, вранцi?
— У нас село заливає, — видихнув я.
— Стривай. Зараз. — Вартовий кинувся до будки, схопив телефонну трубку. — Товаришу капiтан! Доповiдає вартовий на прохiднiй єфрейтор Єфимов. Тут хлопець приїхав. Каже, у них село заливає… Єсть! — Вiн обернувся до мене. — Давай он до тiєї палатки!
Я пiрнув пiд шлагбаумом i поїхав до палатки. Назустрiч менi вже виходив високий офiцер з червоною пов'язкою на рукавi.
— Що таке?
Хекаючи i затинаючись, я розказав йому про наше нещастя — i про хати, що по самiсiньку стрiху затопленi, i про те, що човни позносило i дроти електричнi позривало, стовпи повалило, i про те навiть, як трактори буксують, не можуть пiдтягти колоди для плотiв…
— Ясно, — сказав капiтан. — Ходiмо. Доведеться будити полковника. Хоч i жаль — годину всього, як лiг, тiльки оце з походу повернулися. Та нiчого не вдiєш — тут така справа, що…
Ми пройшли кiлька палаток i бiля однiєї зупинились. Капiтан пригнувся i пiрнув у неї.
|< Пред. 479 480 481 482 483 След. >|