JК
Тореадори з Васюкивки :: Нестайко Всеволод Зиновьевич
Страница: 484 из 575 — В операцiї братимуть участь бронетранспортери, два мотострiлецькихбатальйони, перший i третiй, три малих арттягачi. Дiяти будемо за обстановкою. Тривогу по табору не оголошувати. Людей пiднiмати тихо, без галасу. Iнших не будити. Готовнiсть… — вiн глянув на годинника, i в цей час на стiльцi коло лiжка задзижчав телефон. Полковник пiдiйшов, зняв трубку.
— Полковник Соболь слухає А… так… драстуйте… Драстуйте, товаришу Шевченко… Так… Уже знаємо… Через п'ять хвилин виступаємо… Звiдки? Звiдки знаємо?.. Та тут нам сповiстили… — вiн глянув на мене, усмiхнувся, прикрив трубку рукою, спитав тихо. — Як тебе звати? Секретар райкому дзвонить.
— Ява — розгубився я i додав: — Рень.
— Один товариш. Ява Рень. Знаєте?.. Так… так… Добре, передам. Значить, через п'ять хвилин виступаємо, товаришу Шевченко. Не хвилюйтеся, все зробимо, що в наших силах. До побачення. — Полковник поклав трубку, знову глянув на годинника. — Готовнiсть… через… чотири хвилини! О другiй чотирнадцять Виконуйте!
Мить — i палатка вже була порожня.
— А тобi секретар райкому просив передати подяку. За iнiцiативу i оперативнiсть. Вiн, виявляється, знає тебе.
Я почервонiв i опустив очi:
— То вiн матiр мою знає, а не мене. Вона — депутат.
Полковник накинув на плечi довгий, майже до п'ят зелений плащ з каптуром, без рукавiв, i ми вийшли.
З палаток вискакували, на ходу поправляючи гiмнастерки, солдати i бiгли до артилерiйського парку. I не чути було нi крикiв, нi вигукiв — нiякого галасу. Тiльки тупотiли i гупали по дорiжках чоботи.
— Полковник Соболь слухає А… так… драстуйте… Драстуйте, товаришу Шевченко… Так… Уже знаємо… Через п'ять хвилин виступаємо… Звiдки? Звiдки знаємо?.. Та тут нам сповiстили… — вiн глянув на мене, усмiхнувся, прикрив трубку рукою, спитав тихо. — Як тебе звати? Секретар райкому дзвонить.
— Ява — розгубився я i додав: — Рень.
— Один товариш. Ява Рень. Знаєте?.. Так… так… Добре, передам. Значить, через п'ять хвилин виступаємо, товаришу Шевченко. Не хвилюйтеся, все зробимо, що в наших силах. До побачення. — Полковник поклав трубку, знову глянув на годинника. — Готовнiсть… через… чотири хвилини! О другiй чотирнадцять Виконуйте!
Мить — i палатка вже була порожня.
— А тобi секретар райкому просив передати подяку. За iнiцiативу i оперативнiсть. Вiн, виявляється, знає тебе.
Я почервонiв i опустив очi:
— То вiн матiр мою знає, а не мене. Вона — депутат.
Полковник накинув на плечi довгий, майже до п'ят зелений плащ з каптуром, без рукавiв, i ми вийшли.
З палаток вискакували, на ходу поправляючи гiмнастерки, солдати i бiгли до артилерiйського парку. I не чути було нi крикiв, нi вигукiв — нiякого галасу. Тiльки тупотiли i гупали по дорiжках чоботи.